Developed in conjunction with Joomla extensions.

Державний архів Тернопільської області
Ukrainian English Polish Russian

Виставка "У нашій серці та земля, в яку виросло коріння роду"

10 вересня у приміщенні держархіву за вул. Карпенка, 2  відкрито документальну виставку "У нашій серці та земля, в яку виросло коріння роду", що приурочена до Дня пам'яті депортованих українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини і Західної Бойківщини у 1944-1947 рр.

Виставку відкрив директор держархіву Федір Полянський, який окреслив особливості карально-репресивної системи СРСР на українських теренах у першій половині ХХ ст. Степан Барна розповів про вшанування пам'яті депортованих українців, як в Україні, так і в Польщі. Юрій Юрик, заступник голови Тернопільської облдержадміністрації, звернув увагу присутніх на важливі історичні уроки даної події для сьогоднішньої молоді.

Студенти історичного факультету педуніверситету разом з доцентом Володимиром Кіцаком та деканом Володимиром Міськом взяли участь в екскурсії держархівом, яку провела заступник начальника відділу інформації та використання документів Ольга Дишлюк.

В експозиціях виставки "У нашім серці та земля, в яку вросло коріння роду",  що приурочена вшануванню історичної пам’яті депортації українців з «Закерзоння» - розповіла Ольга Дишлюк -  документи та матеріалами про депортацію українців з Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщини, Бойківщини, Любачівщини у 1944 – 1951 роках.

09 вересня 1944 року була укладена в Любліні угода, що передбачала депортацію українців з території Польщі в УРСР і поляків з УРСР в Польщу. Вона була збігом інтересів як Польщі, яка була зацікавлена в депортації українців і яку розглядала як засіб вирішення проблем стабілізації держави і перетворення її в мононаціональну країну так і уряд СРСР, який шляхом депортації планував «закрити» українське питання в Польщі та ліквідувати один з найбільших осередків українського визвольного руху. Впродовж 1944 – 1946 років офіційно було депортовано 482 тисячі українців, до 20 тисяч чоловік польські війська перегнали через Сян без оформлення будь-яких документів. Українців розселяли в 17 областях України, найбільше у Львівській, Тернопільській, Запорізькій області.

У фондах Державного архіву Тернопільської області, за словами Ольги Дишлюк, наявні документи, що відображають процес депортації українців у 1944 – 1946 роках у Тернопільську область. Зокрема, це копії законодавчих документів, відповідно до яких відбувалося депортація українців: угода між урядом УРСР і Польським Комітетом Національного визволення від 09 вересня 1944 року, план розселення українського населення по Тернопільській області у грудні 1944 та січні 1945 років , постанова РНК про контроль за ходом евакуації, датована листопадом 1944 року. Цікавим є план переселення 30 000 сімей в західні області України (Львівську, Дрогобицьку, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Станіславівську області) згідно з яким у Тернопільську область планувалося пересилити найбільшу кількість сімей - 15 000 (54800 осіб). Під час депортації українці зазнавали утисків про що свідчить рапорт про погрози переселенцям Сяноцького повіту, які прибули в Збаразький район у вересні 1945 року, акт про розслідування нападу польської банди на українців, які перебували на залізничній станції Любіч Королівський в ніч на 9 березня 1946 року. Під час нападу було підпалено майно 260 сімей та поранено 4 чоловіки. В експозиції наявний перелік знищеного майна громадян, та список сімей, які знаходилися на станції. Зацікавлять дослідників також: списки жителів села Люблинець Старий замордованих 20 березня 1945 року на Руді Ружанецькій (Польща), списки повністю зруйнованих сіл та сіл в яких збереглося від 3 до 20 хат на території Перемишлянського Передгір’я, список родин закатованих у селі Павлокома 03 березня 1945 року. У партійних фондах наявні доповідні записки Хрущову про прийом і влаштування депортованих родин у 1946 році та про невідкладні заходи по господарському влаштуванню українського населення. Наявна інформація про прибуття переселенців в різні райони Тернопільської області та звіт про стан господарсько-побутового облаштування населення.

Цікавою, на думку Ольги Дишлюк, є Спецінформація Міністерства державної безпеки СРСР Раді Міністрів СРСР про тяжкий матеріальний і житлово-побутовий стан українців-переселенців, які прибули з Польщі. Одними з унікальних документів є оригінали евакуаційних листів, копії яких видавались на руки, у яких вказано рік народження, сімейний стан, майно залишено на території Польщі.  Цінними є спогади людей які пережили ці трагічні події, зокрема, голови товариства «Лемківщина» Дмитра Шимончика, народженого с. Климківка Горлицького повіту жителя с. Микулинці Теребовлянського району.

Проте депортовані українці ніколи не забували і не забувають про свої корені щороку відвідують свою Батьківщину разом з дітьми і онуками У їх пам’яті завжди буде та земля, в яку вросло коріння роду. Вони свято шанують свої традиції, відвідують могили і землю батьків, збираються разом на фестивалях лемківської культури, щоб передати своїм внукам любов до землі їх дідів і прадідів.