В 2020 році виповнюється 480 років з часу першої писемної згадки про місто Тернопіль. З нагоди цієї події працівники держархіву Тернопільської області підготували виставку «В літописах відлуння твоїх кроків...».

На жаль, не всі періоди історії Тернополя мають однакову вагому джерельну базу. Чимало документів втрачено у роки лихоліть, або розсіялось у різних архівах та колекціях, включаючи зарубіжні.

Однак, багато документів про минуле міста зберігається у таких фондах держархіву області, як «Тернопільський міський магістрат», «Тернопільське воєводське управління», «Тернопільське повітове староство», «Тернопільське міське управління», «Тернопільська міська управа» та багатьох інших. Документи з цих фондів і стали основою експозиції виставки, яка складається з кількох розділів і висвітлює чимало цікавих фактів з історії міста в період ХІХ-ХХ ст.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради Української РСР прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу  — Акт проголошення  незалежності України.

Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року  також прийняті Постанова Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України» (із призначенням на 1 грудня 1991 року республіканського референдуму з підтвердження Акта незалежності) та Постанова Верховної  Ради України  «Про військові формування на Україні».

16 липня 1990 року Верховна рада УРСР ухвалила доленосний документ – прийняла Декларацію про державний суверенітет України, що став Провісником Незалежності.

За прийняття цієї Декларації проголосувало більш ніж 98 відсотків депутатів тодішньої Верховної Ради, які в умовах радянської дійсності були обрані вперше на демократичних виборах. Так, на виборчих округах Тернопільської області народними депутатами стали представники Народного руху України, Української Хельсінської спілки, активісти, і ні одного члена комуністичної партії.
Важливо для подальших державотворчих подій, що у преамбулі Декларації проголошувався суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

У фондах держархіву зберігається багато цінної інформації. Але, у час війни маємо пам’ятати подвиг Героїв російсько-української війни, як новітньої, так і сторічної давності.

Так, 9 липня цього року минає 100 років від дня смерті Мишковського Євгена Васильовича (1882-1920) – українського військового діяча, генерала-хорунжого Армії УНР. Є. Мишковський брав участь у радянсько-польській війні 1920 р., був смертельно поранений в бою під Чорним Островом (Хмельниччина), похований у Тернополі, на Микулинецькому кладовищі.